Меню сайту
Коломия Туристична
Новини
Наше опитування
Чим зручно замовляти тури он-лайн?
Всього відповідей: 0
Твердий дух гельветії

Петро ПАРИПА

Інтернет-версія газети "Галичина"

Ссилка на джерело

Про що думає українець, який після Карпат опиняється в Альпах? Запевняю, не тільки про фантастичні природні пейзажі цих гір, а й про фантастичну відсталість українців у справі впорядкування своєї карпатської «Швайцарії*». У цьому нагоду переконатися недавно мав автор цих рядків, який приватно обдивився Альпи з боку Австрії, Ліхтенштайну, Швайцарії та Італії. І сталося це з допомогою коломийської туристичної фірми «Галицькі подорожі» в рамках туру країнами Альпійського регіону за маршрутом Зальцбурр — Вадуц — Цюріх — Аскона — Люйцерн — Берн — Беллінцона — Верона — Венеція. Її керівник Зіновій Шмідль впродовж десяти днів уже вдруге возив Європою майже сорокаособову групу шукачів свіжих вражень. Найбільше їх справила саме Швайцарія.

Філантропія по-земляцьки


В альпійському турі аж п’ять днів випало на Швайцарію, тож тут не могло обійтися без Любомира Винника, добре відомого читачам «Галичини» і взагалі багатьом нашим краянам як публіцистикою, так і графічними фотографічними і малярськими роботами — картунами (жанр, близький до карикатури), остання виставка яких в івано-Франківську навесні цього року мала неабиякий успіх. Прикарпаття офіційно визнало заслуги свого уродженця, а нині громадянина Швайцарії перед Україною. Свідченням цього попри медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» є і майже готова книжка картунів Л. Винника, яку нині завершують опрацьовувати до друку за сприяння нашої облдержадміністрації.


Звичайно, пан Любомир допомагав галицьким туристам передусім тим, щоб їхня подорож у дуже дорогу Швайцарію обійшлася якомога легше для їхніх гаманців. Наша ночівля вѕ підземному бункері центру цивільної оборони під назвою відпочинковий центр Муральто з його доволі спартанськими умовами нині виглядає забавною справою. Але це врятувало подорожувальникам масу франків, нині дорожчих за долар
(1 фр. — приблизно 8,5 грн.).

Гастрономічні уподобання
на чужині


Швайцарія має славу не лише однієї з найрозвиненіших і найбагатших країн світу з одним із найвищих рівнів життя (майже $39 тисяч ВВП на душу населення і близько 5 000 франків середньої зарплати при 3 500 франків мінімальної), а й однієї з найдорожчих. Швайцарські продукти широко відомі у світі завдяки високій якості. Одну з головних причин цього треба шукати в особливостях швайцарського характеру. Як і все інше, продукти харчування в цій країні роблять добре або не роблять взагалі. Причому екологічно чисті виробництва радше норма для швайцарського виробника.


Прикарпатці зіткнулися зі швайцарськими цінами передусім у південному «італійському» кантоні Тічіно (Тессін), де провели майже п’ять днів. Кантон цей вважається біднішим за північні Цюріх, Базель чи Женеву, то й ціни тут дещо нижчі, які до того ж коливаються від місця розташування та від пори року. Скажімо, хліб темний (850 г) у торгівельній мережі «Coop» біля Льокарно коштує 6,50 франка (50 грн.); булка (320 г) — 2,40 фр. (20 грн.), 1 кг ковбаси «Саламі» — 42 фр., 1 літр молока — приблизно 2 фр. (17 грн.), пиво мале (200 гр.) — 2,40 фр. (20 грн.), мала чашка кави еспрессо — 2,20 фр. (19 грн.), морозиво — від 2-3 франків (17-25 грн.), страви в ресторанчиках — 10-20 франків і більше. Навіть популярну нині туристичну магнітну наліпку на холодильник менш ніж за сім франків проблемно знайти. А от літр бензину Супер-95 коштує  1,75 фр. (16 грн.), що не так аж далеко від ціни в Україні. 


«Словом, ціни загалом не менш гарні, ніж Швайцарія, — каже знавець швайцарського життя Любомир Винник. — Отож не все те золото, що блищить. Тому я «кручуся» постійно, як білка в колесі, аби щось заробити, бо ціни, як бачите, — вбивчі».


Не дивно, що на високі зарплати — й ціни високі. Але порівняно з іншими європейцями працездатному швайцарцеві потрібно не так довго працювати, щоб купити буханець хліба, якого вони і так не багато їдять, чи кілограм м’яса. За даними Федерального відомства зі статистики за 2005 рік, бо свіжіших даних немає (http://www. swissworld. org), у сімейному бюджеті середньостатистичного швайцарця на продукти харчування та напої припадає лише 7,7% коштів, одяг і взуття — 2,9% (причому з 90-х років частка затрат на продукти харчування та одяг зменшилася з 16% витрат сімейного бюджету до 11% в 2005 р.), комунальні витрати — 16,9%, транспорт — 9,9%,  податки, яких платять порівняно з іншими європейцями менше, — 13,7%.


Прикметно, що в 1985 році більшість швайцарців проголосувала проти продовження офіційних відпусток з 20 днів до 25-ти, а 2002-го — проти введення 36-годинного робочого тижня. Отож швайцарці є дуже практичними людьми і воліють замість відпочинку більше працювати і заробляти. Оскільки їхня економіка тісно пов’язана із зовнішнім світом, передусім з країнами ЄС, на які припадає понад дві третини товарообігу, вони попри свій франк зробили другою платіжною в країні валютою і євро. Тож будь-де в Швайцарії від вас обов’язково приймуть євро в оплату за куплений товар, однак решту видадуть лише у франках.


Високі ціни в Швайцарії, однак, не так аж дуже злякали українців. Автор під час альпійського туру збагатився цікавими спостереженнями за споживчими уподобаннями земляків за кордоном. Попри їхні ледь не символічні зарплати (серед подорожувальників було немало освітян), досить значна їх частина не відмовляла собі в дрібних, але частих задоволеннях — пиві та інших напоях, морозиві та інших солодощах, сувенірах і навіть чіпсах, наче в Україні бараболя росте не та. Дехто навіть тягнув зі Швайцарії додому пиво цілими ящиками. Чи справді пиво тут таке незрівнянне і чим воно «бере» наших, не беруся судити. Хтось казав, що незрівнянною за якістю водою. А вода у швайцарських водогонах і справді гідна. Наші, збираючись в дорогу, заправляли фляги прямо з крана, і ця вода на смак була нічим не согірша від «мінеральних» і «джерельних» з українського склепу.

Завойовники простору


У Швайцарії, як і решті країн старої Європи, села досить проблемно відрізнити від міст, а міста — від сіл. Різниця передусім хіба що в поверховості будов.
Авторові цих рядків завдяки випадкові пощастило побачити, як виглядає життя швайцарського села зсередини. Річ у тому, що до Зіновія Шмідля в місто Аскону, в якій отаборилася в бункері наша група, завітав житель одного з недалеких сіл Фріц Арнольд. Цей пожилий дядько має сентимент до духового музичного інструмента альп-горну, що довжиною нагадує нашу трембіту, на одному з фестивалів він познайомився й заприязнився з паном Шмідлем, який також грає на цьому інструменті. 2010 року Фріц Арнольд навіть гостював у Коломиї. Отож тепер йому належало за правилами етикету зробити хід у відповідь і він запросив до себе в гості З. Шмідля і за підказкою останнього — й двох коломиянок та журналіста.


Село Бронталло розташувалося на відвойованому в альпійської гори схилі на висоті 700 метрів. Натренований Фріц Арнольд так хвацько петляв автомобілем на вузеньких, дуже крутих серпантинах, за якими — урвище, що ставало моторошно. На заасфальтованій дорозі і підходах до кожного будинку — жодної не те що ямки, а й найменшого сліду від стрімких потоків гірської води, які так роз’їдають дороги в Україні. Коли Арнольд сказав, що в його селі живе всього 60 людей, здавалося, що це, мабуть, звичне для нас Богом забуте безперспективне село. Але це виявилося не зовсім так. У цьому піднебесному селі вирує своє життя. Поруч зі старими кам’яними хатами, збудованими дуже щільно через крайню обмеженість вільного простору років 100-200 тому, якщо вірити Арнольдові, тут є й сучасні будинки, біля яких — по два-три автомобілі. Працездатна частина жителів села переважно добирається щодня на роботу на низину.
Хатина Фріца на три невеликі кімнати з туалетом збудована років 30 тому. Там є все для життя: холодильник, телевізор із супутниковою антеною, ноутбук. Машина поруч на невеличкому майданчику, що теж висить над безоднею. Здається, мало хто з наших ризикнув би ставити у такому місці авто та ще й розвертатися на тих кількох метрах.


Забавно було бачити на висоті 700 м мініатюрні, навіть на якихось два метри, грядки кукурудзи, картоплі, огірків і кабачків, які завдяки середземноморським теплим вітрам без проблем ростуть так високо. Любителям цієї зеленої живності, мабуть, навряд чи аж так йдеться про хосен від цієї справи.


Погостивши українців і при цьому спорожнивши за кілька заходів добрячий келих файного вина, Арнольд влаштував екскурсію своїм селом, яке має агротуристичний статус. До послуг туристів у Бронталло — автомобільна стоянка, певна річ, над урвищем, готельчик, вуличний телефонний автомат. Центральною спорудою села є 300-літня кам’яна церква. Навіть дах на ній викладено гранітними плитами, як і по всій Швайцарії. Бідна на корисні копалини, ця країна надзвичайно багата, якщо так можна сказати, на каміння, яке стало головним будівельним матеріялом. Навіть для накриття будинків. і нині камінь домінує тут над цементом і цеглою. Але і родовища вартісного мармуру в цій країні теж не рідкість...


У Бронталло чи не найбільше враження справила на галичан навіть не так давня церква, якѕ цвинтар поза нею, бездоганно доглянутий, невеличкий — якихось 20 метрів на 20, звичайно, трохи простору для нього відвойовано в провалля.
У селі особливого інтересу до українців ніхто не виявляв, видно, звикли до гостей-туристів. Наш німець Фріц з усіма своїми односельцями приязно вітався, перекидався словом-двома по-італійськи, відрекомендовуючи туристів з України, а йому у відповідь теж щось так само з усмішкою відповідали, і ми простували далі.
Швайцарців вважають досить стриманим за характером народом. Якщо до когось із них приходить біда, ділився враженнями уже згадуваний Л. Винник, то не варто розраховувати на допомогу зі сторони. Знавець швайцарського життя, відомий економіст-інтелектуал українського походження Богдан Гаврилишин на цю тему недавно сказав таке: «Україна могла б дати дуже багато європейській цивілізації. У нас говорять про «казкову Швайцарію». Але там водночас бракує такої поведінки, таких рис у національному характері, які для нас є нормальним явищем. Наприклад, спілкування між ними більше схоже на трансакцію: вони ввічливі й коректні, але в нас у розмові між людьми обов’язково присутні відчуття й емоції. З другого боку, українцям треба мати більше віри в себе. Нам дещо бракує твердості характеру. З одного боку, це добре: ми досить лагідний та сентиментальний народ, для якого важливі не тільки знання, а й почуття. Але, можливо, саме тому частіше домінували над нами, аніж ми домінували над кимось. Головна річ — уміти гідно оцінити себе».


Свою стриманість характеру швайцарці з лишком компенсують іншими рисами, яких дуже бракує іншим народам і особливо українцям. Насамперед швайцарці — люди, так би мовити, ррунтовні. Якщо роблять щось, то високоякісно і надійно. При цьому вони відрізняються підвищеними вимогами до якости свого життя.
А наскільки цим стереотипам відповідає Фріц Арнольд? Широкої емоційности після склянки вина й брудершафтів, що характерно для слов’ян, він не виявляв, зате не без гордости розповідав про своє село і країну, про людей, які відвойовували простір у гір і створили унікальну державу. Знавець німецької, італійської, англійської, французької і шведської, він, на жаль, не володіє жодною слов’янською мовою. За відсутности нашого перекладача Зіновія Шмідля в спілкуванні з балакучим Фріцом часом ставало сутужно і доводилося мобілізувати всі можливі залишки університетських знань німецької мови. А Фріц, розуміючи, що журналістові потрібна інформація, на неї не скупився ні того дня, ні пізніше з допомогою електронної пошти. 


Уже насувалося надвечір’я, коли ми всі знову сиділи в Фріцовому «Форді» і з острахом спостерігали, як він, недавно підбадьорений вином, впевнено розвертав машину на клаптику своєї стоянки і не менш хвацько, але так же впевнено вів її вниз крутими серпантинами.

Мовний фронт

Швайцарію політичні шулери з КПУ і Партії регіонів, які спільно таки «протягли» мовний закон Колєсніченка—Ківалова, вже тривалий час подають для України як приклад розв’язання мовно-національних проблем, спекулюючи чотирма справді державними мовами в цій країні. Певна річ, чужі рецепти підбирають за принципом «лохотрона» так, що вони були на користь передусім етнічних неукраїнців. Як відомо, Швайцарія ледь не від самих своїх початків постала як держава чотирьох народів, тоді як Україна фактично досі є мононаціональною (такими вважаються ті країни, де понад дві третини населення становить корінна нація). Років п’ять тому газета «Галичина» дуже детально вже розповідала про мовну політику в Швайцарії в інтерв’ю з тим же Любомиром Винником. Так, у цій країні на федеральному рівні влади справді чітко функціонують державні мови, якими публікують одночасно всі важливі державні документи. Державні установи і фірми виділяють великі суми грошей на переклади. У побуті людина повсякчас зустрічається з багатомовністю: всі продукти в магазинах продають з маркуванням мінімум німецькою, французькою та англійською, а то ще й італійською та іншими мовами. Цікавий приклад виходу з цієї клопіткої чотиримовности подала пошта Швайцарії. На марках вона застосовуєѕ латинську назву Швайцарії — Helvetia.
Однак у національних кантонах ситуація фактично одномовна. А тому ту мовну ідилію, яку змальовують наші пройдисвіти, у Швайцарії проблемно побачити й почути. В північних німецькомовних кантонах усе — від дорожніх вказівників до крамничних вивісок — німецькою. У південному італомовному кантоні Тічіно — все італійською. Щоправда, на відміну від наших переважно «одноязиких» російськомовних поборників багатомовности, в Швайцарії поширеним явищем є володіння людьми кількома мовами, починаючи від простого продавця. Одночасно з цим у Швайцарії добре дбають про свої мовні пріоритети. Як неодноразово розповідав  Л. Винник, який кілька років тому переїхав із німецькомовної півночі на італомовний південь, щоб прижитися в новому мовно-національному середовищі й не почуватися в ньому неповноцінною людиною, він попри своє досконале знання літературної і швайцарського варіянту німецької мови був змушений вчити й італійську. По-іншому місцевий люд тебе не сприйматиме як свогоѕ і не  інакшеѕ Це характерно для всієї Швайцарії, каже Л. Винник.


Той же німець Фріц Арнольд спілкувався із жителями свого Бронталло не інакше, як італійською. і не доводилося чути, щоб хтось із тутешніх у спілкуванні з цим представником великого німецькомовного світу запобігливо переходив на німецьку, як це  є з російською серед українців.


Словом, у Швайцарії на своїх етнічних територіях попри державність чотирьох мов безапеляційно дбають про домінування своєї одномовности — німецької, італійської і т. д. Це лише в Україні потомки колонізаторів, «одноязикі» прибульці, подібні до нашого прем’єра, можуть вимагати для себе виключні мовні привілеї на шкоду етнічним українцям. Звичайно ж, гості поводяться настільки безцеремонно, наскільки їм дозволяють лізти собі на шию м’якотілі господарі-українці. А у Швайцарії для кожного прибульця знають йому належне місце...

Слідкуйте за нами
Актуально сьогодні
В теплі краї
Інші послуги
На зв'язку

galizienreisen@ukr.net

063 3299510 (viber)

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright GALIZIEN-REISEN © 2024
tel Карпати+38 063 329 95 10   galizienreisen@ukr.net